Революція Гідності - революція державотворчого поступу українського народу!

      З метою  вшанування громадянського подвигу учасників   Революції Гідності, національно-патріотичного виховання учнів,  утвердження демократичних цінностей, ідеалів свободи і справедливості, європейського шляху розвитку України у  нашому  закладі освіти  пройшли заходи, які висвітлюють доленосні сторінки в історії України початку XXI століття. 

    До Дня Гідності та Свободи у бібліотеці закладу  відбувся урок  історичної правди.  Бібліотекарем  була оформлена  тематична папка « З Україною в серці», в  якій представлені світлини та публіцистичні матеріали, які висвітлюють героїчні події Майдану  та  патріотизм і мужність українців. Учні 4-А, 4-Б, 4-В класів разом зі своїми класними керівниками ( Щериця Г.Ф., Черненко Л.П. та соціальним педагогом  Данільченкл Т.А.) дивились на перебіг подій на екрані. Під час перегляду ставили зовсім "недитячі" питання, коментували побачене. Всі присутні пом'янули хвилиною мовчання Героїв Майдану.

Основна ідея: розширити знання учнів про революцію Гідності, вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні. Поглибити патріотичну та національну свідомість. Червоною ниткою заходу проходила думка, що збереження людських цінностей та основ демократії є вищою метою для українського народу.

14 ЖОВТНЯ: ПОКРОВА, ДЕНЬ КОЗАЦТВА І ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

 

14 жовтня українці святкують одразу три свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України.

Усі ці свята дуже взаємопов’язані  і виникали послідовно.

14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. У народі  говорять: «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем».

Це свято вважається одним із найбільш шанованих свят в Україні. Не виникає навіть суперечок між православними українцями й рідновірами, котрі хоч і вкладають у це свято зовсім різний зміст, ставляться до нього дуже шанобливо.

Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрова Богородиці з її іконою. І. до речі, саме у цей день, козаки збирали Велику раду, на котрій обирали гетьмана й визначалися з подальшими військовими планами.

Відомий український етнограф Олекса Воропай писав, що після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі, козаки, ідучи за Дунай, несли з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці

Цікаво, що козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.

Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.

Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Адже, з 2015 року 14 жовтня є державним святом і неробочим днем – Днем захисника України. 

До Дня українського козацтва та Дня Захисника України в бібліотеці розгорнута книжкова виставка «Мужність і відвага крізь покоління», де представлені книги, які розкривають сторінки історії героїчної боротьби захисників рідної землі від Козацької доби до наших днів, висвітлюють події новітньої історії та розповідають про сучасних героїв, які відстоюють свободу, честь і гідність нашої держави на сході країни.

Сьогодні День пам’яті жертв Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту.

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб.

Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів у 1943 році.

За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.

Пам'ять про трагедію Бабиного Яру вшановується в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.

30 вересня Всеукраїнський День бібліотек

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в 1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.

Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій, згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого, це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.

Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня.

На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, сленг. Вернадка), Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека і т. д. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КНИГИ ТА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

23 квітня - доленосна для світової літератури дата. У цей день народились такі видатні письменники, як Моріс Дрюон, Володимир Набоков, Андрій Курков, Григорій Тютюнник, а також померли такі літературні велетні, як Мігель де Сервантес Сааведра, Вільям Шекспір, Інка Гарсіласо де ла Вега, Михайло Коцюбинський. Тому природно, що саме цей день, за пропозицією Міжнародної Асоціації Книговидавництв, був обраний Генеральною конференцією ЮНЕСКО Всесвітнім днем книги, а за пропозицією Російської Федерації у формулювання було додано і авторське право.

Таким чином, починаючи з 1995 року, 23 квітня майже у 200 країнах світу святкується Всесвітній день книги і авторського права. Своїм святом цей день вважають автори, видавці, вчителі, бібліотекарі та всі, хто причетний до книжкової справи. Усюди організовуються цікаві акції, книжкові ярмарки, виставки, презентації, голосні читання, зустрічі з письменниками, автограф-сесії тощо. Традиція святкування народилася в іспанській Каталонії, де вже понад 80 років люди в день святого Георгія дарують червоні троянди і книжки тим, кого люблять: троянди символізують кров, пролиту Георгієм - покровителем Каталонії - у битві з драконом, а книги нагадують про сумну дату 23 квітня 1616 року - день смерті видатного іспанця Мігеля де Сервантеса Сааведри, автора безсмертної літературної перлини «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі».

310 років Конституції Пилипа Орлика

      Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в м. Косут Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) і помер в Яссах ( тепер територія Румунії) 26 травня 1742 року. Він був старшиною Війська Запорізького, генеральним писарем, гетьманомУкраїни (у вигнанні), дипломатом, і найближчим помічником гетьмана І. Мазепи.

Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільно (Вільнюс), а до 1694 року - в Києво-Могилянській колегії. В 1699 році він став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького, а з  1706 року — генеральним писарем. Займаючи цю посаду і будучи найближчим помічником Мазепи, він сприяв секретній переписці Мазепи з поляками і шведами і допомагав Мазапі формувати антиросійську коаліцію.

Після поразки у битві під Полтавою в 1709 році, Пилип Орлик разом з гетьманом Іваном Мазепою та королем шведським Карлом ХІІ опинилися в Бендерах (сучасна Молдова).  Мазeпа незадовго помер, а Пилип Орлик був обраний гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.

Перебуваючи у Бендерах, Орлик складає “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”  і укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Ця, так звана Бендерська конституція, вважається  першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі.

Конституція Пилипа Орлика є першою в світі конституцією, котра встановлює поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Документ складається з преамбули і шістнадцяти розділів. Згідно з конституцією законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту. Генеральній Раді належало працювати сесійно тричі на рік. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини, а всі юридичні справи мали б бути у юрисдикції Генерального суду. Отже, українська конституція 1710 року передувала конституціям Сполучених Штатів Америки, Франції і Польщі і відображала прогресивні наміри козацької еліти.

Доцільно відмітити, що Пилип Орлик довший час проживав у Швеції. З 1716 по 1719 - в Крістіанштаді, а 1719 по1720 – в Стокгольмі. Цього року в Шведському національному архіві в Стокгольмі, а також в Україні, Канаді та інших країнах будуть проводитися віртуальні відзначення, присвячені 310 річчю Бендерської конституції – першої і найбільш прогресивної конституції того часу, а також визначного вкладу Пилипа Орлика, гетьмана України  в історію всієї Європи.

В бібліотеці нашого закладу є книга " Конституція Пилипа Орлика ".  Після  карантину кожний бажаючий  зможе з нею ознайомитися.

Міжнародний день дитячої книги

Дитячі книги - це не тільки література, коли всім смішно, кумедно або забавно, і не коли все просто і наочно, яскраво і привертає увагу, а коли за допомогою художніх образів, зрозумілих дітям, розповідається про життя, тобто в правильній дитячій літературі перед нами, перш за все, постає яскрава картина світу в різних життєвих ситуаціях.

Щороку в день народження відомого данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена (1805–1875) відзначається Міжнародний день дитячої книги.

Міжнародний день дитячої книги був заснований у 1967 році згідно з рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (International Board on Books for Young People, IBBY). Мета Дня – привернення уваги до дитячої книжки, популяризація читання серед  дітей.

Однією з головних ініціаторок проведення цього свята стала німецька дитяча письменниця, діячка світової дитячої літератури, засновниця IBBY Елла Лепман. Ще на початку 50-х років минулого століття вона пропонувала заснувати «маленьку нобелівську премію» з дитячої літератури – Міжнародну премію імені Ганса Крістіана Андерсена. 

Починаючи з 1956 року, премія присуджується найкращому авторові дитячої книги, а з 1966 року її почали вручати і кращому ілюстраторові. Найвищою і найпочеснішою з трьох премій-нагород вважається Золота медаль з профілем казкаря. Її присуджують найвизначнішим майстрам у галузі дитячої книги і вручають на конгресі Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY)

За традицією, популярного письменника запрошують написати Послання дітям всього світу, а відомого художника – створити оригінальний плакат до цього дня. Жоден з українських письменників чи художників-ілюстраторів за весь час існування премії не був нагороджений медаллю Андерсена. Тільки в 1973 році Почесний диплом Міжнародної премії імені Андерсена за поему-казку «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий, а 1979 року до «Почесного списку Андерсена» було вписано ім’я Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори з Васюківки»

Міжнародний день театру

27 БЕРЕЗНЯ

Міжнародний день театру

27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день став справжнім святом не тільки для акторів сцени, але й для мільйонів глядачів.

Міжнародний день театру відзначається щорічно з 1962 року. Започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО в 1961 році.

На питання щодо походження театру немає та й не може бути остаточної відповіді, оскільки поняття театрального мистецтва включає в себе надзвичайно велику кількість різноманітних аспектів, кожен із яких зародився як відносно самостійне явище й став частиною цілого лише пізніше. Однак, незважаючи на це, можна виділити два основних шляхи розвитку архаїчних зародків лицедійства, якими були магічні обряди й ритуали, з одного боку, та практичні потреби людства (задля задоволення яких часто використовувалися знову ж таки магічні елементи), з іншого боку.

Перші театри з’явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру. Слово “театр” походить від грецького theatron, і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою.

Походження грецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники процесій зображали свиту Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецької – “гімн козлів” ). На історичне походження театру вказує обов’язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись з літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився в самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід’ємною частиною державних свят – Діонісій і Леней. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на тисячі глядачів.

Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. Есхіл написав 90 п’єс, 13 разів він перемагав в драматичних змаганнях. Його історична п’єса “Персидці” прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. Більшість древньогрецьких п’єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. У Софокла з’являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в “Антігоні” головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов’язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата.

Майстром комедії заслужено вважався Арістофан (“Хмари”, “Оси”, “Жаби”). Драматичні твори древніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Театр займав помітне місце у повсякденному побуті середньовічної людини, так що серед фігур середньовічних мешканців є не тільки лицарі, купці, ченці, селяни, а й фігура актора – забавника та блазня. Середньовічний актор був невід’ємною частиною суспільства; він розважав і на подвір’ї замку лицаря, і на міській площі, і, навіть, у стінах монастиря. Без актора не відбувалося жодної важливої події чи то ярмарок, чи свято, чи то коронація, чи то приїзд іноземних гостей. Окрім світського театру існував і театр духовний – його породила утилітарна потреба богослужіння: люди вже не розуміли латину, вона була недоступна народу, тому слова богослужіння не просто вимовлялися, але вони тут же й інсценувалися, обігравалися. Цей яскравий театр еволюціонував, він вийшов з церкви на паперть, а потім і на соборну площу, відмовившись при цьому від латини та перейшовши на загальнодоступну мову натовпу. Розвиток середньовічного театру та фарсу разом з ним нерозривно пов’язаний з містом та з його мешканцями, які були і акторами і глядачами. Театр не тільки оголяв та розвінчував, а й попереджав, навчав. Причому це нерідко уживалося у одному й тому ж фарсі. Коли саме зародився середньовічний театр сказати складно, але у ХІІІ сторіччі створюються сцени та діалоги, що виводили на поміст тих чи інших представників верст та професій, з’являються традиційні фігури. Але ці сцени ще не наповнені напруженої інтриги, в них нема дії, хоча, треба сказати, що вони користувалися повагою у глядачів. Однак такі сценки підготували гарний ґрунт для подальшого розвитку комічного театру. На цьому ґрунті і виникли мораліте – п’єси дидактико-алегоричного характеру, гостро сатиричних п’єсок – соті та власне фарси .

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри – містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV століття. Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження – комедія “дель арте”, комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев’яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з’явитися, коли, крім нових письменників, з’явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр – мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI – на початку XVII століття настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З’являються постійні театри, типу “Глобуса” в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура Вільяма Шекспіра (1564-1616). Існувало декілька джерел оновлення театру: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання.

У XVII столітті розгорталася творчість великих драматургів – П.Корнеля, Жан Расіна, Ж. Мольєра. Театр часів класицизму відзначає ряд характерних рис. У центрі уваги трагедії знаходився конфлікт між обов’язком і почуттям, причому обов’язок повинен перемогти. При таких зовнішніх формах п’єси головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи, які вимагали особливого мистецтва декламації. Актори стали спеціально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. Зростають їх загальна культура, знання.

Сучасний європейський театр інтегрується не лише за національними ознаками. Домінантою західних постановок є змішання найрізноманітніших стилів і подолання кордонів стилістики, простору та гри. Європейська сцена активно використовує елементи кіно, відео, art performance, сучасної музики та літератури.

Сьогодні вона тяжіє до невербальних засобів виразності, що значно спрощує інтегрування продукту в інші культури.

Під „сучасною” драматургією ми розуміємо не просто і не стільки п’ єси, які зображують сучасність, а, передусім, твори пошукові, адекватні подиху часу, тим змінам, які неминуче відбуваються у психології, у відчутті світу. Ми розуміємо сучасний театр, як той, що відчуває з болем чи радістю свій час і свій народ. Тому невипадково й назва „інтерактивний”, тобто такий, який існує із своєю публікою у взаємозалежному відкритому процесі спілкування.

Багато століть театральне мистецтво не втрачає своєї популярності, а навпаки розвивається і приносить нам радість. Театр має виключно важливе етичне і художнє значення, несе в суспільство ідеї гуманізму і добра, сприяє формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору.

Театральне мистецтво України

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Джерело: http://drpsklibr.at.ua

Видатній поетесі сучасності Ліні Костенко – 90 років

Ліна Костенко - легендарна українська поетеса, прозаїк і громадська діячка народилася 19 березня 1930 року. Вона є автором понад 15-ть поетичних збірок: "Вітрила", "Мандрівки серця", "Над берегами вічної ріки", "Сад нетанучих скульптур", "Річка Геракліта", роману "Записки українського сумашедшого".

Поетеса є лауреатом премії імені Олени Теліги, премій Антоновичів та Петрарки, нагороджена відзнакою президента України та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. А ще вона – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Ліну Костенко називають беззаперечним моральним авторитетом для багатьох українців. Вона підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна" й робила безліч інших учинків, які засвідчували її активну громадянську позицію.

Через це поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики.

Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники".

За історичний роман у віршах "Маруся Чурай" була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

У 2005 році Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України.

З початку війни на сході України письменниця приєдналася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО". Ліна Костенко передала на фронт кілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки.

         За цим посиланням ви можете насолодитися безсмертною поезією видатної поетеси: //www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=5

Твори Ліни Костенко у нашій бібліотеці.

10 online - музеїв, які ти можеш відвідати, не виходячи з дому!

Британський музей, Лондон

Сікстинська капела, Рим

Лувр, Париж

Музей Прадо, Мадрид

Rijksmuseum, Амстердам 

Музей Ван Гога, Амстердам 

Уффіці, Флоренція

Пергамський музей, Берлін

Музей Метрополітен, Нью Йорк

Національний музей сучасного мистецтва, Сеул

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ліна Костенко

Наша рідна українська мова – одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу. Її порівнюють з калиною, бо вона така ж красива, як народний, улюблений символ українців, її порівнюють зі співом солов'я, бо лине вона, як ніжна пісня співучого соловейка.

21 лютого, у Міжнародний день рідної мови, до  бібліотеки нашого закладу  завітали учні 3-А, 3-Г, 2-Б класів (класоводи Щериця Г.Ф., Байбарза Т.М., Колісник О.В.), щоб ознайомитися з мовними традиціями, що сягають сивої давнини, та дізнатися про довгий і тернистий шлях розвитку української мови. Ведуча заходу завідувачка шкільним медіацентром Шабанова Л.О. розповіла дітям про історію виникнення свята. Воно відносно молоде — до календарів усього світу увійшло тільки у 2000 році, а в Україні почало писати свою історію з 2002 року і відзначається щорічно 21 лютого. Відповідаючи на запитання вікторини «Подорож океаном рідної мови», учні продемонстрували гарні знання  та  вправно впоралися із завданнями, читаючи скоромовки, декламуючи вірші та розповідаючи  прислів’я, приказки  про рідну мову. Родзинкою виступів було виконання пісень ученицями 3-А, 3-Г класів. Людмила Олександрівна  ознайомила дітей із оформленою у читальному залі книжково-ілюстративною виставкою під назвою: «Наша мова калинова». Відзначення Міжнародного дня рідної мови було спрямовано на забезпечення школярів інформацією про шлях становлення української мови, прищеплення і розвиток почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб.

Сьогодні бібліотечний мультикінозал радував читачів переглядом мальованого  мультфільму 1954 року «Золотая антилопа» режисера Л. Атаманова за мотивами індійських казок. До бібліотеки завітали учні групи продовженого дня зі своїм наставником Скориною Т.А.

5 лютого - Всесвітній день читання вголос

5 лютого - Всесвітній день читання вголос.

Погляньте, юні читайлики  другокласники  (класоводи Колісник О.О., Данілова Л.М.) читають  українські народні казки  у новому бібліотечному медіацентрі БСШ №1 !!!

 

Сподіваємося, що цей день надихнув дітей і дорослих більше читати і спілкуватися між собою.

Бібліотечні уроки до Всесвітнього дня читання вголос!

День Соборності

       День Собо́рності — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення  Акту воз’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99.

З цікавими фактами із життя історичних постатей, що творили соборність України познайомилися учні 3-Г класу (класовод Байбарза Т.М.), під час бібліотечного уроку, який провела Шабанова Л.О., завідувач мультимедійного центру БСШ №1.